Тема. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови.
У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:
1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:
- тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);
- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж,
любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);
- голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не
малако, патреби, дарога);
- літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);
- буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не
сижу, кукуруза);
- літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування,
гатунок).
2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування),
наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий,
мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель,
показ.
3. Морфологічні (норми правильного вживання
відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:
- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу,
Ольго Василівно, добродію Панчук;
- вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і
деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб,
слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку,
ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька
іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно
чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу
панові Титаренку Сергію Олександровичу;
- вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або
родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України
Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка,
викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому
стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному
мовленні);
- чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені
Ткачук), Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні
Брикайло);
- форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий,
найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше,
щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.);
- визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ,
нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль,
барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло –
середнього;
- використання іменників, прикметників тощо замість активних
дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а
не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість
відпочиваючі) і т.д.
Орфографічні та орфоепічні словники
Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках,
але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу.
Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім.
О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний
словник української мови» (1975, 1977).
У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла
потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм
практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні,
тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.
У 1984 р. вийшла праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику
вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до
загальноприйнятих літературних норм. Останнім часом з'являються словники
комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з
інформацією про особливості слововживання. Широко представлені власні назви,
абревіатури.
У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С. Я.
Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається
граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади
сполучуваності слів, зокрема керування. У словнику зібрано найбільш складні
випадки, які викликають труднощі у мовленні.)
Орфоепічний словник — словник, що містить у собі інформацію щодо правильної
вимови слів та їх граматичних форм.
Завдання орфоепічного словника — піднесення культури усного мовлення для
сприяння правильності та швидкості взаєморозуміння між людьми шляхом усунення
діалектних рис у мовців і оволодінням нормами української літературної мови.
Зразок орфоепічного словника — «Орфоепічний словник» (1984) М. І.
Погрібного, у вміст якого ввійшли 44 000 слів. У словнику подаються вимова і
наголос слів відповідно до тодішніх загальноприйнятих літературних норм.
Після проголошення незалежності України появилося двотомне видання
«Орфоепічний словник української мови» (серія «Словники України»).
Орфографічний словник (або правописний) — словник, що містить перелік слів
у їх нормативному написанні та розкриває слова лише в аспекті їх правопису
(наприклад, окрім власне слів у називному відмінку надає їх закінчення у
родовому). Орфографічний словник є показником сучасного йому правопису.
Правописний словник як правило включає не лише складні для написання
випадки, оскільки задача розрізнення складних та простих випадків написання є
нетривіальною. Укладачі словників також не обмежуються загальнолітературною
лексикою, включаючи до них спеціальну, термінологічну та іншу лексику, що не є
міжстильовою.
Розрізняють наступні різновиди правописних словників за їх цільовою аудиторією:
- загальні — розраховані на загальний вжиток. Загальні орфографічні
словники, однак, можуть бути присвячені окремим правописним питанням: А чи У у
родовому відмінку, написання з дефісом, окремо чи разом тощо;
- шкільні — відрізняються за обсягом в залежності від того чи вони
призначені для початкової чи середньої школи; часто містять викладення
правописних правил в обсязі шкільної програми;
- словники-довідники для працівників друкарства — містять складні випадки
написання загальних та власних назв, а також докладне викладення правописних
норм та відомостей, необхідних для коректорської та редакторської роботи;
- галузеві - присвячені спеціальній термінології.
Комментариев нет:
Отправить комментарий