пятница, 8 мая 2020 г.

Службові частини мови


Складні випадки правопису різних частин мови


Остап Вишня. «Письменники».


Остап Вишня. Усмішка «Сом», «Письменники».





Усмішка – епічний жанр, різновид фейлетону й гуморески, уведений в українську літературу Остапом Вишнею. Усмішка має такі ключові риси:
  • лаконізм;
  • дотепність;
  • поєднання побутових замальовок із частими авторськими відступами.
Тема усмішки “Сом” – гумористична розповідь про величезного сома, який жив у річці Оскіл.
Ідея усмішки – виховання любові до природи.
Композиційно твір складається з чотирьох умовних частин:
  • у першій звучить запрошення побувати на Осколі;
  • друга і третя частини – це розповідь діда Панька про те, що сом з’їв гусака і панського собаку, а також про рибалку, якого сом домчав на човні сюди аж з-під Канева;
  • у четвертій частині автор дає поради, як спіймати сома.

Стислий виклад
Ви були коли-небудь на річці на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте!
<…>
Поміж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах!
А скільки там водяних лілей!
Озеречка ті з’єднуються одне з одним вузенькими єриками, такими вузькими, що ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з одного озеречка до іншого.
<…>
Чарівна річка Оскіл…
А скільки там диких качок!
Як, бува, пощастить вам у тих місцях побувати навесні чи влітку, сідайте ви на човна-довбанку і пливіть єриком тихо-тихо, щоб весельце ваше ані плеснуло, ані булькнуло…
І вдивляйтеся в очерет. Ви обов’язково побачите, як поміж густим очеретом мелькає голівка чирятка-мами, а навколо неї манісінькі чиряточка, мов мишенята, шмигають…
А далі — он пробирається качка-крижень з криженятами…
<…>
Тихо, тихо Оскіл воду несе…
Якраз проти радгоспу річище в Осколу широченьке, вода чиста-чиста. Трохи ліворуч—велика ковбаня, ціле просто урвище під зверху тихою водою.
— Там така глибочінь, що й дна не дістанеш! Там ніхто ніколи дна ще не дістав! Та куди там?! Там так глибоко, що наша дзвіниця пірне! їй-бо, правда! Пірне з хрестом! Отака там глибочінь!
Це так нам дід Панько розповідав.
— Боже вас борони там купатися! Втягує, вглиб утягує! Закрутить тебе, завертить, бульк!— і нема чоловіка!
— А що ж воно, дідусю, закрутить та завертить? Зверху ж ніби тихо.
— Та воно зверху вроді тихо, а під водою крутить. І крутить, і вертить! Та то ще нічого! Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани, господи, й помилуй! Ще за панів було: сидимо ми з паном отут на березі… Ні, не так: пан сидить отут на березі, а я стою біля пана. Вже сутеніло… Пливуть гуси. Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як закричить — ге-ге-ге-ге! —та по воді крилами ляп-ляп-ляп! Гуси з криком усі врозтіч! Гусак ще раз — ге!— та крилами — ляп! — і нема гусака! Пірнув під воду! А на тому місці, де гусак плив, щось як ляпне по воді ніби чорною лопатою! Лясь! Тільки хвилі водою пішли. Я тільки: “Свят, свят, свят! Чорт, пане, чорт!” А пан у крик: “Давай ружжо! Сом гусака ковтнув!” Де там давай, хіба туди ружжо дострелить, на отаку глибочінь? Про-опав гусак! Отакі соми бувають!
— Невже-таки сом гусака ковтнув?
— Не вірите? А ви хіба книжки Сабанєєва не читали? Мені пан її читав.
— А хто такий Сабанєев?
— А мисливець такий знаменитий колись був і рибалка, що книжки понаписував: і про рибальство, і про полювання, і про мисливських собак. Пан казав, що дуже хороші книжки понаписував Сабанєєв. Професор він був, чи що… Так у тих книжках написано, що колись було впіймано сома вагою на чотириста кілограмів! Он який сом! Двадцять п’ять пудів сом! Не сом, а корова! Так що ви гадаєте, що він гусака не проковтне? Та ви послухайте, що далі з тим сомом було. Да… Вирішили ми з паном, або, вірніше, пан зі мною, впіймати того клятого сома! От наказав пан ковалеві зробити величезного гака. Зробив коваль гака. Насталив його, загострив, приніс до пана. “Ну, Паньку, — пан мене питає, — а чим ми того гака наживляти будемо?” — “Не інакше, — кажу, — паночку, як гусаком. Сом, — кажу, —вже поласував гусячим м’ясом, і на гусака він піде обов’язково!” Наказав пан зарубати гусака чи гуску, я вже не докажу. Обскубли ту гуску, не розчиняли, а так цілою трохи на вогні підсмажили, — гуска сита була! — та й почепили на гака. Гака того ми прив’язали на два зв’язані налигачі, прип’яли до осокора та пізно ввечері й закинули в Оскіл. Соми, як ви знаєте, полюють за здобиччю вночі. Вдень сом може вчепитися на гака тільки випадково. Закинули, значить, ми гуску в Оскіл і посідали на березі, над ковбанею. Сидимо, чекаємо. Ніч тепла, місячна. Тихо, тихо навкруги. <…>
Сидимо, дрімаємо. Пан налигача в руці тримає. Коли це я-а-ак смиконе! А пан налигача не пускає. А воно пана тягне! Ну, тягне з берега у воду, в ковбаню, тягне — та й уже! Пан налигача держить, а я пана держу. “Пускайте, — кричу я панові, — налигача до осокора прив’язано! Не одірве! Пускайте!” А пан: “Е, —каже, — пускайте! Поводити його треба, щоб стомився!” Водимо ми, значить, та й водимо! А воно як мотоне, як мотоне, а тоді й попустить. Тихо вроді. А потім знов як мотоне, як мотоне! А потім знов пустить. А ми водимо! Водимо собі та й водимо!
— А далі що?— не витримав я. — Ну, водите, а далі?!
— А далі? А далі водимо собі та й водимо. А воно як мотоне, як мотоне, а тоді й попустить. Водили ми собі, водили…
— Та швидше вже, діду! Ну, водили… А витягли ви сома чи не витягли?
— Та витягли. Тільки ж довго, дуже довго водили… Водимо ото собі та й водимо…
— Ну, вже витягли, слава богу, діду! Ну, а далі?..
— Ох і сом же був! Завбільшки, як тобі сказати, ну, не менший, як звідси до отієї верби! їй-бо, правда! Вчотирьох несли додому! Пудів на п’ять, як не більше! Розчинили. І що б же ви гадали, що там у того сома всередині було? У череві?
— Гусак?
— Якби ж гусак! Ми, як побачили, поперелякувалися!
— А що ж там таке страшне було?
— Було… Та ви послухайте. Пропав у пана мисливський собака, сетер-гордон Джой. Розшукував його пан по всіх усюдах: і листи скрізь понаписував, і телеграми порозсилав, — нема Джоя… Заходжу якось я ввечері до пана, а він ходить по кімнаті та аж голосить: “Нема мого дорогого Джоя! Не знайдеться мій дорогий Джой!”
— Як, — питаю я, — не знайдеться? Адже ж знайшовся!— кажу.
— Як ізнайшовся?— підскочив він. — Де ж він?
— Та ви ж його, пане, самі з’їли! У сома всередині самі тільки підпалини та хвоста витягли!
Було тоді від пана нам, але було й панові гикоти та нудоти. А Джой, бачите, любив купатися в Осколі. Ото, як він купався, сом його й проковтнув.
— А ви, діду Паньку, часом не той… не бре-бре, що сом собаку проковтнув?
— Не віриш? А от у Сабанєєва в книзі написано, що в Уфимській губернії сом проковтнув ведмедя, який перепливав річку. А ведмідь — це тобі не собака. Отакі соми бувають! А ти не віриш…
— А не чули, щоб сом парового катера проковтнув?
— Такого не чув. Що не чув, то не чув! А чого ти смієшся? Ти думаєш, що катер для сома розміром завеликий? Є такі соми, що й катера б ковтнули, так бояться.
— А чого вони бояться?
— Торохтить дуже, як річкою пливе. А якби тихо плив, могло б і катеру те бути, що тому Джоєві! І незчувся б, коли у сома в череві опинився б! Соми — вони такі!
Сом дуже сильна риба, могутня.
— Одного разу, — розповідав мені один дуже заядлий і дуже справедливий рибалка, — стою на човні з вудками на Дніпрі. Отам, трохи нижче од Плютів. Тягаю лящі, язі, краснопери. Добре тоді клювало… Коли гульк — серединою Дніпра мчить проти води човен. Швидко мчить, а мотора не чути. Що, гадаю собі, за фокус-мокус: і мотора на човні нема, і вітрил нема, і веслами ніхто не махає, а човен, немов той глісер, мчить. Коли це якраз навпроти моєї сижі човен як закрутиться на місці, як завертиться, а потім стриб уперед, а потім знову круть-верть на місці, і то ніби пірне, то вирине, то пірне, то вирине, — аж ось таки добре пірнув, і звідти, з човна, раптом одчайдушний крик: “Рятуйте! Рятуйте!” Тихо… І знову “Рятуйте! Давай човна!” Я за весла та до човна. На човні переляканий дідок, однією рукою в човна вчепився, а друга рука чомусь аж у воду з човна звісилася. “Що таке?” —питаю. “Сом! Рятуйте!” — “Де сом, який сом?” — “На гаку сом”. —”Так одчіпляйте, —кричу, —а то втопить!”—”Зашморгнуло на руці, не відчеплю!”—Рубайте шворку”. —”Нема чим рубати. Підпливайте, може, вдвох щось зробимо”. — “І давно він вас возить?”— “З-під Канева мчу!”
<…>
Сом — риба осіла. Живе сом в якійсь одній ковбані і майже ніколи її не кидає. Дорослий сом. Молоді соменки й соменята — ті меткіші, вони бродять по всій річці, на чужі “вулиці” запливають.
Чим живляться соми, що вони їдять? Соми їдять рибу, жаб, каченят, гусят…
Найкраще ловиться сом теплими літніми місяцями, вночі.
Ловлять сомів вудочками, бере він і на спінінг, а великий — на спеціальні великі гаки.
Чим наживляти гаки на сома? Черв’яками, живцями, жабами, можна чіпляти шматки м’яса і т. д.
На великих сомів на гака, як ви мали нагоду пересвідчитися з нашої розповіді, найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя. На білого ведмедя сом не бере, бо білий ведмідь — звір полярний, а сом любить теплі води й не дуже холодних звірів.
Як ловити сома?
Дуже просто: наживляйте гачка, сидіть і чекайте. Почне клювати — підсікайте. Підсікши — витягайте. Витягли — зразу ж беріть ножа і розчиняйте сома, бо були випадки, коли в сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів. Отже, іноді сом вам принесе не тільки самого себе, як свіжу й дуже смачну рибу (якщо її засмажити), а ще й неабияку холодну закуску.
Інтересна риба сом!
За царського режиму, як свідчать дореволюційні рибалки-письменники, сом важив до чотирьохсот кілограмів, ковтав собак і ведмедів. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну і ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні пароплави…
Все можливо, хоч ми особисто, рибалки-письменники, у це не дуже віримо. Радянському письменникові не до лиця, — м’яко кажучи, — перебільшувати.
А сома… сома мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого.
Це, дорогі наші читачі, серйозно і без жодного перебільшення.







среда, 22 апреля 2020 г.

Тема. Числівник. Особливості відмінювання числівників. Зв’язок числівників з іменниками. (1 курс)







Спостереження показують, що чи не найбільше помилок у мовленні допускається саме у відмінюванні числівників. Для засвоєння цієї теми слід пам’ятати, що всі числівники поділяються на два розряди: кількісні (виражають кількісну характеристику предметів, відповідають на питання скільки?) і порядкові (означають порядок при лічбі, відповідають на питання котрий?).

Порядкові числівники відмінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники: другий – другого, другому. У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово: сімдесят сьомого, тисяча дев’ятсот дев’ятого року.

Кількісні числівники відмінюються за такими типами:

Перший тип – числівник один. Він відмінюється за родами, числами, відмінками подібно до прикметників твердої групи: одного, одному, одним, (на) одному/-ім.
Другий тип відмінювання становлять числівники два, три, чотири, багатокілька, стільки, а також всі збірні. Вони відмінюються за зразком:
Н. три чотири багато
Р. трьох чотирьох багатьох
Д. трьом чотирьом багатьом
З. трьох(три) чотирьох (чотири) багатьох (багато)
О. трьома чотирма багатьма (багатьома)
М. на трьох на чотирьох на багатьох
Треба пам’ятати, що в орудному відмінку вживається форма трьома, але чотирма (без ь), багатьма і багатьома.
Третій тип – це відмінювання числівників від п’яти до вісімдесяти (крім сорока), кільканадцять, кількадесят відмінюються як п’ять (у складних числівниках п’ятдесят – вісімдесят відмінюється тільки друга частина). 



Наприклад:
Н. п’ять
сім
п’ятдесят
Р. п’яти
семи (сімох )
п’ятдесяти (п’ятдесятьох)
Д. п’яти(ьом)
семи (сімом)
п’ятдесяти (п’ятдесятьом)
З. п’ять(п’ятьох)
сім (сімох)
п’ятдесят (п’ятдесятьох)
О. п’ятьма(ьома)
сьома (сімома)
п’ятдесятьма (п’ятдесятьома)
М. (на) п’яти(ьох)
семи (сімох)
п’ятдесяти (п’ятдесятьох)



Числівники цієї групи можуть також відмінюватися, як і збірний числівник п’ятеро. У формах орудного відмінка сьомавісьма є так само закінчення -ма, як і в інших числівників, але воно злилося з кінцевим приголосним основи: сьом + ма, вісьм + ма.

Тут є кілька характерних рис:

1) в усіх відмінках, крім називного, допускаються паралельні форми;

2) у назвах десятків (п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят) в українській мові змінюється лише друга основа (п’ятдесяти, п’ятдесятьма, на п’ятдесяти, п’ятдесятьох);

3) у числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування голосного і з е, ошести, семи, восьми, але в орудному відмінку: шістьма, сьома, вісьма;

4) у числівниках – назвах десятків, не пишеться м’який знак: п’ятдесятшістдесят...;

5) у числівниках одинáдцять, чотирнáдцять наголос такий, як і в дванáдцять, тринáдцять і т.д., а в сімдесятвісімдесят - як у п’ятдесят, шістдесят;

6) у слові шістнадцять спрощення -стн- на письмі не передається.

Четвертий тип – це відмінювання числівників сорок, дев’яносто, сто, які в усіх непрямих відмінках мають закінчення  (крім знахідного, де зберігається форма називного відмінка).

У складних числівниках від двохсот до дев’ятисот, а також кількасот змінюються обидві частини: перша – як числівник два або п’ять, друга – як іменник місто в множині. Пишуться вони разом.
Н. три міста триста п’ять міст п’ятсот
Р. трьох міст трьохсот п’яти міст п’ятисот
Д. трьом містам трьомстам п’яти містам п’ятистам
З. три міста триста п’ять міст п’ятсот
О. трьома містами трьомастами п’ятьма містами п’ятьмастами (п’ятистами)
М. (на) трьох містах трьохстах п’яти містах п’ятистах
Тільки числівник двісті в називному відмінку має своєрідну форму (це колишня двоїна).
Числівники тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники відповідної відміни й групи.
У дробових числівниках чисельник відмінюється, як відповідний кількісний числівник, а знаменник - як порядковий. Причому після чисельника дві, три, чотири знаменник ставиться у формі називного відмінка множини, а після п’ять і більше – у формі родового множини: дві треті (частини), три п’яті (частини), чотири десяті (частини), дев’ять десятих (частин).







Зв’язок числівників з іменниками


Числівник один узгоджується з іменником у числі, роді й відмінку: один підозрюваний, одна хустка, одним підозрюваним, однією хусткою.
Числівники два, три, чотири, а також складені числівники, останнім компонентом яких є числівники дватри, чотири, вимагають від іменників, які стоять при них, форми називного відмінка множини з наголосом родового відмінка однини: дві сестри, чотири книжки. Лише іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-, та іменники IV відміни при числівниках два, три, чотири стоять у формі родового відмінка однини: двадцять два киянина, тридцять три селянина. Це стосується також іменників ім’я, плем’ядва імені, три племені.
Означення, яке входить до складу словосполучення, може мати форму називного чи родового відмінка множини: три святкові дні (три святкових дні). Такої думки дотримується, наприклад, Н. Потелло. Ми ж поділяємо думку О. Сербенської, І.П. Ющука, Г.І. Гладіної про те, що все-таки потрібно надавати перевагу сполученню три святкові дні, а не три святкових дні. Приклад: На сесії Верховної Ради прийнято сто двадцять два важливих закони. Без означення ми не сказали б інакше, як тільки прийнято сто двадцять два закони, отже, і з означенням ці закони мусять залишатись важливі, а не важливих.

Числівники два, три, чотири не сполучаються з іменниками, що не підлягають лічбі (золото, гордістьзначення); що мають форму множини (хрестини, ножиці); а також з іменниками четвертої відміни (теля, лоша, курча). Для переліку вживаються або збірні числівники (двоє ножиць, четверо телят), або звороти зі словами "голів", "штук", тощо (чотири голови телят).
Числівники п’ять, шість і т.д. підпорядковують іменники в родовому відмінку множини: п’ять яблук, шість груш, дванадцять годин. У непрямих відмінках числівники узгоджуються з іменниками: чотирьом робітникам, вісьмома будинками.
Після дробових числівників іменник стоїть незмінно в родовому відмінку однини: півтора місяця, півтора року; дві десяті процента, двох десятих процента, двом десятим процента, двома десятими процента. Рідко іменник може мати форму родового відмінка множини: дві п’яті виробів, одна десята запасів нафти.
Але якщо є вислів з половиною, з чвертю, то іменник набуває форми, якої вимагає власне кількісний числівник: два з половиною місяці, чотири з половиною роки, п’ять з чвертю років.
При числівниках тисяча, мільйон, мільярд, нуль у називному відмінку однини іменники мають форму родового відмінка множини: тисяча чоловік, мільйон гривень, нуль цілих.

Щодо числівника половина. Половина – це одна з двох рівних частин, на які поділене ціле. З огляду на це, не можна говорити про більшу чи меншу половину. А тому буде неправильно: Більша половина курсантів зав-дання виконала раніше, ніж передбачалося. Треба сказати: Більше половини курсантів завдання виконали раніше, ніж передбачалось або Більша частина курсантів… чи Більшість курсантів… .

Числівники двоє, троє, четверо та інші вживаються:

1) з іменниками, що мають лише форму множини (троє лещат, четверо дверей);

2) з іменниками чоловічого роду на означення осіб, тварин і птахів (четверо коней, семеро орлів, двоє хлопців, троє незнайомих);

3) з іменниками четвертої відміни (четверо телят);

4) з іменниками середнього роду, у тому числі й тими, які позначають назви неістот (двоє озер, троє вікон);

5) з особовими займенниками (їх було п’ятеро, нас з тобою двоє).

Але слід пам’ятати, що збірні числівники надають словосполученням деякий знижувальний відтінок, а тому не можна говорити двоє академіків, троє маршалів, генералів, професорів, президентів тощо, у таких випадках уживають числівники два, три, чотири і т.д
.
Для визначення часу в українській мові користуються числівниками кількісними та порядковими. Години називають порядковими числівниками від 1 до 24. Наприклад: Зустрінемося о двадцять другій годині. Кількість хвилин слід називати кількісними числівниками: Відлітаємо з аеропорту Бориспіль о п’ятнадцятій годині 25 хвилин. Якщо треба сказати про орієнтовно визначений між двома годинами час, то вживають прийменник на з порядковим числівником: Я прийду на п’ятнадцяту годину.
Слово "другий" в українській мові вживається як порядковий числівник: Я вже другий раз тобі нагадую про це. В інших випадках використовується займенник інший: Чому не якийсь інший, а саме цей тип людини привабив, запав тобі в душу?














Тема.  Прикметник як частина мови.   ( 1 курс)







Наше повсякденне мовлення та письмо не може існувати без прикметників. Їх ми використовуємо чи не в кожному реченні. Назвати ознаку предмета чи приналежність комусь можна лише за допомогою прикметника. Тому ознайомтеся з правилами, наведеними нижче, і запам’ятайте морфологічні ознаки прикметника та розряди прикметників за значенням


Прикметник  це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? (зелений, мудрий, сміливий).

Прикметники виражають ознаку:

·                запаху (п’янкий, запашний);
·                кольору (білий, зелений);
·                віку (старенький, давній);
·                розміру (величезний, середній);
·                матеріалу (діамантовий, дерев’яний);
·                якості (твердий, гнучкий);
·                приналежності (зятів, сестрин);
·                простору (далекий, близький);
·                часу (ранній, вчорашній);
·                внутрішні властивості (добрий, щедрий);
·                зовнішні прикмети (смаглявий, чепурний);
·                ознаки за відношенням до місця (міський, районний).

 
СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА

У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю. Наприклад: Над лісом раптом запанувала абсолютна тиша (прикметник абсолютна  означення).

Значно рідше прикметник виступає як іменна частина складенного присудка (Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко).

РОЗРЯДИ ПРИКМЕТНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Прикметники поділяються на:

1. Якісні  відносні  присвійні.

2. Повні  короткі.


ЯКІСНІ, ВІДНОСНІ І ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні:
·                якісні  велика, духмяне, опуклий, гарячі;
·                відносні — дерев’яні, військова, приміський;
·                присвійні — сестрин, вчителів, заяча, мамин.
Виділяються також проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення:
·                присвійно-якісні — ластів’яче, дівоча, орлиний;
·                відносно-якісні — творчий, срібна, вишневе.

ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Якісні прикметники виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою (хоробрий, теплий, довгий).
Найголовнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність утворювати форми ступенів порівняння.

Граматичні ознаки, що відрізняють якісні прикметники від присвійних:

·                приєднують прислівник із значенням міри або ступеня вияву ознаки (мало, надто, надзвичайно, трохи): відомий  трохи відомий, мало відомий;
·                вступають у антонімічні відношеннясвіжий — черствий, великий — малий;
·                утворюють якісно-означальні прислівники або іменники з узагальненим значенням прикмети: чуйний — чуйно; добрий — добро;
·                утворюють ступені порівняння: білий — біліший, найбіліший
·                за допомогою суфіксів зменшеності і збільшеності та префікса пре- утворюють похідні прикметникитонкий — тонесенький, тонюсінький; здоровий  прездоровий;
·                окремі прикметники можуть мати коротку форму (ясен, весел, певен).


ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Відносні прикметники виражають ознаку предмета опосередковано  через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок, працьовита людина, земляний вал).

Відносні прикметники виражають ознаки:
·                за призначенням предмета (підйомний кран, читальна зала);
·                за належністю організації чи установі (міська адміністрація, військова частина);
·                за матеріалом (дерев’яний будинок, залізні двері);
·                за просторовими і часовими ознаками (прикордонний край, приміський вокзал);
·                за відношенням до вимірів предметів (п’ятипроцентна позика, сорокаградусний мороз).



ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?

Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині (мамина казка, Сергіїва шапка, собача шкіра). Але інколи, у випадку уособлення неживих предметів, можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв неістот (сонячна мати-земля).

Присвійні прикметники творяться:

·                від назв людей за допомогою суфіксів -ів (їв), -ин (-їн): товаришів, Сергіїв, братів;
·                від назв тварин за допомогою суфіксів -ач (-ий), -яч (ий), ин (-ий), їн (-ий): орлине крило, заячий хвіст;
·                в деяких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ин, -їв: зозулине дитя, соловейкова пісня.
Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному і знахідному відмінках мають коротку форму (Павлів, синів, батьків), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (собачий, коров’ячий).

Вживаючись у переносному значенні, відносні і присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних:  срібний перстень (відн.) — срібний голос (якісн.)


ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ).

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка- від назв тварин за допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий).

Присвійно-відносні прикметники можуть відповідати як на питання чий? чия? чиє?, так і на питання який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).

Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повній формі. Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно- якісних (дідівські закони, заяча душа, вовчий апетит).

З таким же значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях (Прометеєв вогонь, лебедина пісня, куряча сліпота).

Присвійно-якісні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають граматичних ознак, властивих якісним прикметникам. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно- означальними прислівниками (просто собачий холод, винятково дружня розмова).

Від цих прикметників суфіксально-префіксальним способом творяться означальні прислівники (по-батьківськи, по-ведмежому, по-материнському).

ВІДНОСНО-ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Відносні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень поступово створюються якісні прикметники, які на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

Так, наприклад, назви ознак предметів за різними відношеннями (малиновий напій, буряковий корінь) можуть вживатися і як назви кольорів, що сприймаються беспосередньо (малиновий стяг, буряковий рум’янець).

Багато назв кольорів віддавна сприймалися як відносні прикметники (срібна ложка і срібна голова (сива).

Деякі відносно-якісні прикметники мають ознаки якісних прикметників. Наприклад, прикметники картинний, діловий, творчий можуть утворити вищий і найвищий ступені порівняння або синтаксично означатися кількісними словами занадто картинний, більш діловий, найбільш творчий.

Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактними значеннями (картинність, творчістьабо прислівників (картинно, мирно, творчо).

ПОВНІ ТА КОРОТКІ, ТВЕРДІ ТА М’ЯКІ ПРИКМЕТНИКИ

В сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники.
Лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму (зелен, повен, красен, винен, рад).
За кінцевим приголосним основи — твердим чи м’яким  приголосні поділяються на прикметники твердої і м’якої груп:
·                тверда група  вразливий, сестрин, певен, чистий;
·                м’яка група — майбутній, хатній, завтрашній, ранній.
До твердої групи належать:

·                прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний (вразливий, добрий, прекрасний);
·                всі присвійні прикметники (Наталчин, батьків, тещин);
·                короткі форми прикметників (годен, рад, жив).
До м’якої групи належать:

·                якісні і відносні прикметники з основою на м’який н, перед яким стоїть ще один приголосний: майбутній, новітній, останній;
·                прикметники, які у називному відмінку однини мають закінчення -ій (-я, -є): безкраїй, колишня, художнє;
·                прикметники на -шній, -жній, що утворені від прислівників: внутрішній, справжній, синій, матерній (частіше материн) та інші.
Повні прикметники поділяються також на дві форми: стягнену і нестягнену.
1.           Стягнені форми є загальновживаними (синя, синє, сині).
2.           Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному і знахідному відмінках однини і множини (синяя, синєє, синіі). Найчастіше вони зустрічаються в народній поезії та етнографії.

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА
1. Рід:
чоловічий — лебединий, добрий;
жіночий — кімнатна, кмітлива;
середній — дівоче, веселе.

2. Число:
однина — гарний, гарна, гарне;
множина — гарні.
3. Відмінок:
називний — золотий;
родовий — золотого;
давальний — золотому;
знахідний — золотий (золотого);
орудний — золотим;
місцевий — (на) золотому);
 
 РІД ТА ЧИСЛО ПРИКМЕТНИКА

Зміна прикметника за родами та числами залежить від форм іменника, з яким він узгоджується (веселий хлопчина — весела дівчина — веселе свято — веселі діти).