Тема.  Прикметник як частина мови.   ( 1 курс)

Наше повсякденне мовлення та письмо не може існувати без прикметників. Їх ми використовуємо чи не в кожному реченні. Назвати ознаку предмета чи приналежність комусь можна лише за допомогою прикметника. Тому ознайомтеся з правилами, наведеними нижче, і запам’ятайте морфологічні ознаки прикметника та розряди прикметників за значенням

Прикметник — це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? (зелений, мудрий, сміливий).

Прикметники виражають ознаку:

·                запаху (п’янкий, запашний);

·                кольору (білий, зелений);

·                віку (старенький, давній);

·                розміру (величезний, середній);

·                матеріалу (діамантовий, дерев’яний);

·                якості (твердий, гнучкий);

·                приналежності (зятів, сестрин);

·                простору (далекий, близький);

·                часу (ранній, вчорашній);

·                внутрішні властивості (добрий, щедрий);

·                зовнішні прикмети (смаглявий, чепурний);

·                ознаки за відношенням до місця (міський, районний).

 

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА

У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю. Наприклад: Над лісом раптом запанувала абсолютна тиша (прикметник абсолютна — означення).

Значно рідше прикметник виступає як іменна частина складенного присудка (Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко).

РОЗРЯДИ ПРИКМЕТНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Прикметники поділяються на:

1. Якісні — відносні — присвійні.

2. Повні — короткі.

ЯКІСНІ, ВІДНОСНІ І ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні:

·                якісні — велика, духмяне, опуклий, гарячі;

·                відносні — дерев’яні, військова, приміський;

·                присвійні — сестрин, вчителів, заяча, мамин.

Виділяються також проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення:

·                присвійно-якісні — ластів’яче, дівоча, орлиний;

·                відносно-якісні — творчий, срібна, вишневе.

ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Якісні прикметники виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою (хоробрий, теплий, довгий).

Найголовнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність утворювати форми ступенів порівняння.

Граматичні ознаки, що відрізняють якісні прикметники від присвійних:

·                приєднують прислівник із значенням міри або ступеня вияву ознаки (мало, надто, надзвичайно, трохи): відомий — трохи відомий, мало відомий;

·                вступають у антонімічні відношення: свіжий — черствий, великий — малий;

·                утворюють якісно-означальні прислівники або іменники з узагальненим значенням прикмети: чуйний — чуйно; добрий — добро;

·                утворюють ступені порівняння: білий — біліший, найбіліший

·                за допомогою суфіксів зменшеності і збільшеності та префікса пре- утворюють похідні прикметники: тонкий — тонесенький, тонюсінький; здоровий — прездоровий;

·                окремі прикметники можуть мати коротку форму (ясен, весел, певен).

ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Відносні прикметники виражають ознаку предмета опосередковано — через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок, працьовита людина, земляний вал).

Відносні прикметники виражають ознаки:

·                за призначенням предмета (підйомний кран, читальна зала);

·                за належністю організації чи установі (міська адміністрація, військова частина);

·                за матеріалом (дерев’яний будинок, залізні двері);

·                за просторовими і часовими ознаками (прикордонний край, приміський вокзал);

·                за відношенням до вимірів предметів (п’ятипроцентна позика, сорокаградусний мороз).

ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?

Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині (мамина казка, Сергіїва шапка, собача шкіра). Але інколи, у випадку уособлення неживих предметів, можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв неістот (сонячна мати-земля).

Присвійні прикметники творяться:

·                від назв людей за допомогою суфіксів -ів (їв), -ин (-їн): товаришів, Сергіїв, братів;

·                від назв тварин за допомогою суфіксів -ач (-ий), -яч (ий), ин (-ий), їн (-ий): орлине крило, заячий хвіст;

·                в деяких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ин, -їв: зозулине дитя, соловейкова пісня.

Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному і знахідному відмінках мають коротку форму (Павлів, синів, батьків), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (собачий, коров’ячий).

Вживаючись у переносному значенні, відносні і присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних:  срібний перстень (відн.) — срібний голос (якісн.)

ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ).

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка- від назв тварин за допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий).

Присвійно-відносні прикметники можуть відповідати як на питання чий? чия? чиє?, так і на питання який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).

Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повній формі. Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно- якісних (дідівські закони, заяча душа, вовчий апетит).

З таким же значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях (Прометеєв вогонь, лебедина пісня, куряча сліпота).

Присвійно-якісні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають граматичних ознак, властивих якісним прикметникам. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно- означальними прислівниками (просто собачий холод, винятково дружня розмова).

Від цих прикметників суфіксально-префіксальним способом творяться означальні прислівники (по-батьківськи, по-ведмежому, по-материнському).

ВІДНОСНО-ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Відносні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень поступово створюються якісні прикметники, які на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

Так, наприклад, назви ознак предметів за різними відношеннями (малиновий напій, буряковий корінь) можуть вживатися і як назви кольорів, що сприймаються беспосередньо (малиновий стяг, буряковий рум’янець).

Багато назв кольорів віддавна сприймалися як відносні прикметники (срібна ложка і срібна голова (сива).

Деякі відносно-якісні прикметники мають ознаки якісних прикметників. Наприклад, прикметники картинний, діловий, творчий можуть утворити вищий і найвищий ступені порівняння або синтаксично означатися кількісними словами занадто картинний, більш діловий, найбільш творчий.

Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактними значеннями (картинність, творчість) або прислівників (картинно, мирно, творчо).

ПОВНІ ТА КОРОТКІ, ТВЕРДІ ТА М’ЯКІ ПРИКМЕТНИКИ

В сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники.

Лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму (зелен, повен, красен, винен, рад).

За кінцевим приголосним основи — твердим чи м’яким — приголосні поділяються на прикметники твердої і м’якої груп:

·                тверда група — вразливий, сестрин, певен, чистий;

·                м’яка група — майбутній, хатній, завтрашній, ранній.

До твердої групи належать:

·                прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний (вразливий, добрий, прекрасний);

·                всі присвійні прикметники (Наталчин, батьків, тещин);

·                короткі форми прикметників (годен, рад, жив).

До м’якої групи належать:

·                якісні і відносні прикметники з основою на м’який н, перед яким стоїть ще один приголосний: майбутній, новітній, останній;

·                прикметники, які у називному відмінку однини мають закінчення -ій (-я, -є): безкраїй, колишня, художнє;

·                прикметники на -шній, -жній, що утворені від прислівників: внутрішній, справжній, синій, матерній (частіше материн) та інші.

Повні прикметники поділяються також на дві форми: стягнену і нестягнену.

1.           Стягнені форми є загальновживаними (синя, синє, сині).

2.           Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному і знахідному відмінках однини і множини (синяя, синєє, синіі). Найчастіше вони зустрічаються в народній поезії та етнографії.

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА

1. Рід:
чоловічий — лебединий, добрий;
жіночий — кімнатна, кмітлива;
середній — дівоче, веселе.

2. Число:

однина — гарний, гарна, гарне;

множина — гарні.

3. Відмінок:

називний — золотий;

родовий — золотого;

давальний — золотому;

знахідний — золотий (золотого);

орудний — золотим;

місцевий — (на) золотому);

 

 РІД ТА ЧИСЛО ПРИКМЕТНИКА

Зміна прикметника за родами та числами залежить від форм іменника, з яким він узгоджується (веселий хлопчина — весела дівчина — веселе свято — веселі діти).