План
1. Правильність мовлення фахівця.
2. Слововживання. Пароніми та омоніми. Іншомовні слова.
3. Синоніми як один із найважливіших засобів точного вираження думки.
Контекстуальні синоніми.
1) Сучасне суспільство не може існувати без мови – найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мовлення - це не просто лад слів, а й лад думок та почуттів. Важливе значення має також вивчення й правильне використання мовних засобів у вираженні думки залежно від мети й змісту висловлювання, яке досягається тільки за допомогою культури мовлення.
Культура мовлення — це дотримання усталених мовних норм усної й писемної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Отже, культура мовлення – це й культура мислення та культура суспільних і духовних стосунків людини.
Висока культура мовлення означає володіння багатством мови, уникнення у мовній практиці газетних штампів, канцеляризмів, діалектизмів, досягнення такої усної і писемної форми спілкування, яка б найповніше, найточніше передавала зміст думки. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголо-шування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою — необхідні елементи мовної культури.
Культуру мовлення характеризують такі ознаки:
1) Правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфо-графічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини;
2) Різноманітність: володіння мовним багатством економічної і публіцистичної літератури; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення;
3) Виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації;
4) Ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає, вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті. Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон;
5) Чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю;
6) Стислість (раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;
7) Доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється.
Отже, культура мовлення – це частка загальної професійної культури в цілому, а її відсутність – свідчення бездуховності і безграмотності людини. Мистецтво спілкування завжди вважалося органічною складовою професіоналізму ділової людини нового типу, яка повинна мати нестандартний погляд на речі, відзначатися високою етикою у спілкування, гнучко розподіляти обов’язки, володіти Божим даром – харизматичним вмінням подобатися людям, надихати їх, вести за собою не силою наказу, а силою аргументів, переконуючого слова, яке з давніх часів вважалося божественним даром.
Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність.
Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.
Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, стилістична нормативність, написання відповідно до правописних і пу Про деяких людей кажуть, що вони мають чуття мови. "Чуття мови" означає наявність природних, вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, граматичної форми. Це чуття можна виховати в собі тільки одним шляхом - вдосконалюючи власне мовлення.
Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Розуміння предметно-понятійної віднесеності слова, його емоційно-експресивного забарвлення, місця в стилістичній палітрі, сполучуваності з іншими словами - усе це в комплексі дає нам знання слова, вміння виокремити його з мовної системи. Точність досягається не лише на лексико-семантичному рівні, вона тісно пов'язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Правильний словолад -це "душа ясности мови" (І. Огієнко). Треба так побудувати речення, щоб воно було зрозумілим без напруження думки. Отже, точність - це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв'язків між членами речення.
Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження. Точність визначається і етикою мовця. Саме повага до співрозмовника не дозволить погано знати предмет розмови.
Точність у різних стилях мови виявляється по-різному. У науковому - це одна з найперших вимог до тексту, до вживання термінів. Недаремно деякі науки називають точними. Точність у науці - пряма, емоційно-нейтральна. Точність в офіційно-діловому стилі реалізується передусім на лексичному рівні, тобто виявляється на рівні слововживання і пов'язана з урахуванням таких мовних явищ, як багатозначність, синонімія, омонімія, паронімія. Художня точність відображає хуцожньо-образне сприйняття світу, підпорядкована певній пізнавальній та естетичній меті. Неточність у розмовному мовленні компенсує ситуація спілкування, міміка, жести.
Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності.
Логіка (від грец. - проза, наука про умовивід) - прийоми, методи мислення, з допомогою яких формується істина. Логічність виявляється на рівні мислення, залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності. Пригадаймо безліч народних прислів'їв, які підтверджують цей органічний зв'язок: Яка головонька, така й розмовонька; Який розум, така й балачка; Хто ясно думає, той ясно говорить. Логічність пов'язана з точністю мовлення на всіх мовних рівнях, тобто знанням мови. Правильні, конструктивні думки і добре знання мови породжують логічно правильне мовлення.
Розрізняють предметну логічність, що полягає у відповідності смислових зв'язків і відношень одиниць мови у мовленні зв'язкам і відношенням, що існують між предметами і явищами об'єктивної дійсності, і понятійну логічність, яка є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних зв'язках елементів мови у мовленні. Якщо в казкових і фантастичних текстах можна обійтися без предметної логічності, то понятійна логічність є завжди.
Логічність - поняття загальномовне. Це ознака кожного функціонального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки викладу, вона "відкрита", адже ми простежуємо хід пізнавальної діяльності мовця і процес пошуку істини. В офіційно-діловому-це несупе-речливість, логічно правильна будова тексту, послідовність, смислова погодженість частин тощо. У розмовному стилі нелогічність компенсує ситуація мовлення.
Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення-це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. По-іншому цю вимогу можна назватикомунікативною доцільністю. Передусім це використання належних мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприклад, стандартні типові вислови-кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні в розмовному. У наукових текстах недоречною буде експресивна, емоційно-образна лексика, адже там панують терміни, мова формул, графіків, схем і т. ін. Доречність - це і вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування, намагання бути тактовним. Мовознавець Н. Бабич пропонує розкривати поняття доречність з усвідомлення значення часто вживаної сполуки "до речі": "Кожний історичний і кожний конкретний сучасний момент, кожен предмет мовлення і кожен співрозмовник вимагають нетотожних мовних засобів для свого вираження. Тому мовлення має бути гнучким, динамічним, функціонально мобільним". Стильова, контекстуальна, ситуаційна доречність свідчитиме про правильну мовленнєву поведінку.
Багатство, Показник багатства мовлення - великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тис. слів, добре освічена - 6-9 тис. слів, хоча розуміє в десять разів більше. Порівняймо: словник мови Т. Шевченка - понад 20 тис. слів. Багате мовлення - це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнити мову синонімами, знання синтаксичних виражальних засобів. Мати "дар слова" означає вміти так організувати своє мовлення, щоб воно вплинуло на людину не лише змістом, а й своєю формою, чуттєвим моментом, щоб принести задоволення тим, на кого це мовлення спрямоване.
Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. Великою мірою -це вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення
- логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності - дихання, інтонація, темп, жест, міміка. Виразність мовлення - це "душа" мовлення, засіб самовираження.
Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми. Що "каламутить" і засмічує українську мову? Зайві слова, слова-паразити, які заповнюють паузи у мовленні, коли людині важко чітко висловити думку. Найчастотніші з них: ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумієш та ін. їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням.
Недоречним є вживання діалектизмів, надмірне захоплення просторічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями. Вживання цих слів може бути доречним у відповідному стилі чи ситуації, а вжиті без потреби, вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття.
Не варто "пускати" у свою мову вислови жаргонні, особливо лайливі, треба поставити їм стійку перепону, основану на глибокому переконанні, що вони мають руйнівний вплив на нашу мораль і духовність. І не тільки цуратися недобрих слів самому, а не дозволяти їх вживати у твоїй присутності, адже втратиш повагу до себе. Грубі слова, що звучать в мові людини, можуть засвідчити лише одне: ти повівся не з тим.
Чистота мовлення - це відсутність суржику
2) ОМОНІМИ
Від багатозначності треба чітко відмежовувати омонімію.
Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але
різні за лексичним значенням.
Наприклад, балка - яр з положистими схилами і балка -
дерев'яний чи металевий брус для перекриття стелі; порох - пил і порох -
вибухова речовина; чайка - птах і чайка - човен.
Отже, омоніми мають однаковий звуковий склад, але зовсім
різні за значенням, це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова:
стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці.
Омоніми сучасної української літературної мови переділяються
на дві групи: повні (прості) і неповні (часткові).
Повні омоніми - це такі слова, які зберігають однакове
звучання в усіх граматичних формах: деркач - птах і деркач - стертий віник
(пор. деркача, деркачем, на деркачі). Такі омоніми завжди
належать до однієї частини мови.
Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп.
Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких
зберігається лише в окремих граматичних формах: ранком (іменник в орудному
відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова);
світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи,
сонечко, яскравіше).
Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові
за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до
я) і мине (від минати), проте і про те.
Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за
значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом: обід і обід (у колесі),
мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога (іменник).
Омоніми здебільшого вживаються в художній літературі,
народній творчості, в розмовно - побутовому мовленні: Погана та мати, що не
хоче дитя мати (Народна творчість). Ними послуговуються для створення дотепних
висловів, каламбурів.
ПАРОНІМИ
Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній
будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням: уява
(здатність уявляти - плід уяви) -уявлення (знання, розуміння чогось - помилкове
уявлення); гривня (грошова одиниця) - гривна (металева шийна прикраса у вигляді
обруча); кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного
завдання) - компанія (група осіб, пов'язаних певними інтересами або торговельне
чи промислове товариство).
Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними.
Між паронімами можуть встановлюватися синонімічні (блискучий
- лискучий, блукати - блудити, повноваження - уповноваження, особистий -
особовий), антонімічні (прогресивний -регресивний, густо - пусто, іммігрант -
емігрант) відношення.
Як і омоніми, пароніми є широко вживаними в різних стилях, а
також вживаються у мовленні для створення каламбурів.
Джерелом поповнення лексики сучасної української мови, зокрема її ділового мовлення, є іншомовні слова. Одні з них, що давно вже засвоєні або означають назви загальновідомих явищ і предметів, увійшли до активної лексики. Наприклад: верстат, майстер, ланцюг, менеджер, спонсор, крейда, папір, вишня, огірок, агроном, юрист, суфікс, академія, буква, м'ята та ін. Від основ таких слів в українській мові творяться нові слова за допомогою різних словотворчих засобів.
Наприклад: агроном — агрономія, агрономічний, агро-максимум, агромінімум; гарбуз — гарбузиння, гарбузовий. Інші запозичені слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові, мають виразні ознаки іншомовних.
Наприклад: адажіо, женофоб, мольберт, ландтаг, ландшафт, вуаль.
3) СИНОНІМИ
Синоніми - це слова тотожні або близькі за значенням, але різні за звучанням: аргумент, доказ, підстава, обґрунтування; конче, доконче, неминуче; будувати, споруджувати, зводити, (хату) ставити, (з каменю) мурувати; (машини) складати, виготовляти; (суспільство) створювати, організовувати; (світогляд) формувати, ґрунтувати.
Синоніми переважно належать до однієї частини мови і відрізняються відтінками значень або стилістичними забарвленням, чи обома ознаками одночасно. Наприклад, дієслова із загальним значенням говорити розрізняються і відтінками значень, і емоційним забарвленням: базікати - говорити про щось не варте уваги, шептати - говорити тихо, варнякати - говорити дурниці, воркотати - ніжно і стиха розмовляти, бурчати - говорити нерозбірливо, з незадоволенням тощо.
Синоніми групуються в синонімічні ряди (синонімічні гнізда).
Синонімічній ряд - це група слів, що мають однакове чи подібне значення: бідність, нестатки, убогість, убозтво, незабезпеченість, злиденність; істотний, посутній, сутній, суттєвий, дуже важливий, значний, вагомий, поважний; шкодувати, жалкувати; (за чим) уболівати; (кого) жаліти, співчувати (кому); (гроші) економити, заощаджувати.
У синонімічному ряді всі слова об'єднуються навколо опорного, стрижневого слова або домінанти. Це слово найуживаніше серед інших, стилістично нейтральне і найповніше виражає значення, властиве всім членам ряду. Наприклад, на означення особи, яка дотримується правил пристойності нейтральним словом виступає прикметник ввічливий. Саме навколо нього групуються всі інші синоніми: чемний, ґречний, вихований, тактовний, обхідливий, коректний, делікатний, галантний, люб'язний, ласкавий, уважний.
Синоніми одного синонімічного ряду функціонують у мовленні неоднаково: одні вживаються в усіх стилях, інші - в якомусь одному стилі.
Виокремлюють такі різновиди синонімів: лексичні і контекстуальні.
Лексичні синоніми - це слова, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні.
Серед лексичних розрізняють семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні й абсолютні.
Семантичні (поняттєві, ідеографічні) синоніми - це стилістично нейтральні слова, що відрізняються відтінками у значенні: схвалювати, підтримувати, затверджувати; взаємини, стосунки, відносини.
Стилістичні синоніми - це слова, що різняться експресивно-емоційним забарвленням, належністю до мовних стилів: біографія (офіційно-діловий стиль) і життєпис (публіцистичний стиль).
Семантико-стилістичні синоніми - слова, що різняться і відтінками значень, і емоційним забарвленням: бити, ударяти, гатити, гамселити, садити.
Абсолютні синоніми - це слова тотожні за значенням і різняться лише звучанням: алфавіт, азбука, абетка; дієслово, інфінітив, неозначена форма дієслова; безплатний, безкоштовний. Ці синоніми позбавлені експресивно-емоційних відтінків: мовознавець, лінгвіст, баритися, гаятися.
Контекстуальні синоніми - це слова, що мають близьке значення тільки в контексті. Поза контекстом ці слова вживаються з абсолютно різним значенням. Так дієслова провалитися і не скласти не є синонімами, але в певному контексті вони можуть вживатися як синоніми (провалитися на екзамені - не скласти екзамену).
Специфічними синонімами є евфемізми - слова, що вживаються для непрямого, прихованого, ввічливого позначення певного предмета, явища, дії замість прямої їх назви: нерозумний замість дурний; допускати неточність замість збрехати; знешкодження, нейтралізація замість убивство. Джерела евфемізмів - у прагненні уникнути з тих чи інших міркувань прямої назви предмета шляхом заміни її позитивним еквівалентом.
